Партизанська слава

Коли запала тиша на землі,

Європа тішилась, отримавши свободу,

Та довго ще вела важкі бої

Маленька армія великого народу,

Їх не вітали сурми й барабани,

Втирала мати очі рукавом,

І йшли безвусі хлопці в партизани,

Аби не жити на своїй землі рабом.

І кожен знав, що орденів не буде,

Що обеліски ще не скоро їм поставлять,

Що обіллють помиями і брудом

За тридцять срібняків їх рідні браття.

І кожен чув, як стукотять вагони

Через мости небачених річок,

Сибірськими снігами ешелони

Дружин, батьків і, навіть, діточок,

І кожен бачив, як горіла рідна хата,

Хоча по радіо скінчилася війна,

І сивого з медалями солдата,

Сп’янілого від крові і вина.

Не треба сліз, обдурений народе,

Пройшли роки, тепер побачив ти,

Що не буває справжньою свобода,

Якщо її на танках привезти.

У багатьох тепер на серці камінь,

Багато слів, високих і пустих…

Нема хрестів над їхніми кістками,

І нікуди нам квіти принести.

Комментарии